Найдавніший Дрогобич у світлі писемних згадок, легенд, топонімії, артефактів


Уявлення про найдавніший Дрогобич сформувалися на підставі не дуже великого комплексу джерел другої половини XIV – першої половини XV ст. У різний час дослідники висловлювали різноманітні гіпотези про час виникнення міста та походження його назви, аналізували перші писемні згадки, легендарні свідчення тощо. Наприклад, раніше майже безапеляційно стверджували, начебто «аналіз усього комплексу джерел тієї доби» підтверджує функціонування наприкінці XIV – на початку XV ст. середньовічного міста, яке сформувалося, вочевидь, раніше. Таким чином, початки поселення/міста упевнено відносили до часу раніше за перші писемні згадки, хоча, зрозуміло, якісь достовірні свідчення і більш-менш точний час заснування Дрогобича не обумовлювалися.

Нагадаємо коротко «засади» пріснопам’ятної концепції 900-річчя Дрогобича, яка вже встигла покритися товстим шаром пороху. Вона базувалася на двох припущеннях:  перша писемна згадка про галицьку сіль у Києво-Печерському патерику (кінець ХІ ст.) має відношення до дрогобицької солеварні, однієї з найдавніших і найбільших на Прикарпатті; перебування половців під Перемишлем 1099 року на чолі з ханом Боняком, має відношення до пожежі Старого (Першого) Бича, на місці чи поруч якого був заснований Другий Бич, тобто Дрогобич (ця легендарна версія ототожнила татарського хана Шолудивого Буняка з половецьким Боняком). Спростування наукової невмотивованості версії, яка була «розкручена» в науково-популярній літературі кінця 1980-х – початку 1990-х рр., не вимагає сьогодні спеціальних аргументів [1].

З огляду на появу протягом останнього десятиріччя нових цікавих і різнорідних даних щодо початкового етапу розвитку міста й околиць та на приріст матеріалів (зокрема, й за рахунок проведення кількох археологічних експедицій у 2001–2011 рр.) актуальним є повернення до проблеми початків міста.

Досить серйозним арґументом на користь концепції існування міста в давньоруський час є наявність у Дрогобичі та його околицях давніх джерел соляної ропи. Нагадаю відомі, досить цікаві та цінні свідчення. Києво-Печерський патерик зафіксував історичну подію під 1106 роком. Коли під час усобиці між Святополком Ізяславичем і Давидом Ігоровичем припинився довіз солі з Прикарпаття (з Галича та Перемишля), то не стало солі у всій Руській землі [2]. Наступні літописні згадки про руську сіль датуються 1164, 1241 і 1254 роками [3]. Проте дрогобицька солеварня згадується вперше лише в джерелах кінця XIV століття.

Першою найбільш авторитетною писемною згадкою про місто «Другабець» вважається літописне свідчення  у синхронному переліку  руських міст (дослідники Дрогобича цитували джерело за Воскресенським літописом і загально датували його 1377-1382 роками.). Тут зауважимо, що джерело має точну назву «А се имена градомъ всѣмъ русскымъ, далнимъ и ближнимъ», але воно є окремою статтею значно більшої кількості літописних списків. Найдавніший перелік міст уміщений у Комісійному рукописі Першого Новгородського літопису молодшого ізводу (середина XV ст.), затим ідуть Новоросійський список 4-го Новгородського літопису (остання чверть XV ст.), Уваровський список ізводу 1518 року, Воскресенський (Академічний ХІІ-й) і Карамзінський списки Воскресенського літопису 1540-х рр.,  збірник Новгородського Софійського собору 1602 року [4]. Якщо не так давно вчені приймали думку М.Тихомирова і датували список періодом до 1387 р., то тепер їх думки розходяться. Так, наприклад, академік В.Янін пропонує датувати його більш точно:1375–1381 рр. [4].

Більшу частину міст, згаданих у джерелі, вчені давно локалізували на карті. Але принцип створення «Списка…» не був встановлений, бо опис міст подано безсистемно (поруч стоять міста, розташовані на величезній відстані одне від одного). Водночас є досить переконливе твердження, що ініціатором такого роду свідчень про давньоруські міста був митрополит Кипріан, який претендував на розширення сфери впливу Київської митрополії. Тривалий час місце створення джерела відшуковували на Київщині чи Волині, тепер дослідники називають і Смоленськ [5]. Цікавою є думка А.Поппе, який вважає, що список галицько-волинських міст, у якому згадано Дрогобич, відображає становище в цих землях у першій третині ХІІІ ст., відтак учений висловлює здогад про існування дуже ранньої редакції списка, можливо літературного характеру [6]. Точка зору А.Поппе, проте, не вплинула на загальновизнаний погляд щодо хронології джерела [7] .

Цікаво, що за Новгордським четвертим літописом (точніше, його статтею «А се имена всимъ градомъ Рускымь, далнимъ и ближнимь»), Дрогобич під назвою «Другабоць», згадується у списку волинських (галицько-волинських) міст останнім після Зудечова (Жидачова) і Холма. Сусідні Перемишль, Галич і Самбір названі пізніше, після Львова і згадки Волині [8]. Практично ту ж послідовність віднаходимо і в Воскресенському списку, але назву Дрогобича дещо змінено: «Другабець» [9].

6 листопада 1387 року у львівських ґродських актах згадано якогось Марціна з Дрогобича [10]. 1390 року Володислав Опольчик обдарував галицьке архієпископство десятиною солі з Дрогобича [11]. За привілеєм Володислава Ягайла від 16 грудня 1392 року закладено костел, будівництво якого було забезпечено ґрунтами з Медведьовим дворищем (здогадно локалізується на пізнішому Лішнянському передмісті) [12]. У згаданому привілеї, знаходимо цікаве застереження: «перш ніж дійде до локації міста в Дрогобичі у відповідний час, [необхідно] визначити або виміряти лани або манси» [13], тобто, осадження міста (маґдебурзького середмістя) лише передбачалося. Починаючи з 1407 року, у львівських міських актах зустрічаються згадки про дрогобицьких райців і війта, що дозволяє  говорити про певний рівень і організацію міського самоврядування (свідченням сказаного є, передовсім, привілей на маґдебурзьке право 1422 р., а також найдавніші міські книги Львова: в актах за 1407 і 1408 рр. згадуються радники з Дрогобича, а в акті 1413 року –  дрогобицький війт; 1419 року міщанами Львова стали Юрко Рус і Петро, війт із Дрогобича) [14].

У літературі розглядалось питання про існування в Дрогобичі якихось об’єктів до писемних згадок кінця 1380-х – 1390-х рр. Так, наприклад, ведеться дискусія про «передісторію» дрогобицького костелу [15]. Чи не найбільшою проблемою є на сьогодні з’ясування найдавнішого періоду в історії об’єкта. У зв’язку з тим, що джерела чітко вказують на найдавнішу резиденцію та час побудови костелу: 1392 р., fabrica ecclesiae [16]; люстрація 1683-1684 рр., «książęta ruskie, potym królowie, biskupi rezydowali» [17], Г.Полячкувна, яка уважно проаналізувала ранні джерела, не мала сумніву, що 1392 р. нова будівля постала на фундаментах старого замочка, можливо, лише дерев’яного оборонного типу, з часів Людвика Угорського (Володислава Опольчика), а може, ще з раніших часів [18]. Т.Трайдос фактично це заперечує, бачачи в системі укріплень костелу лише «будинки на валах з часів перед 1392 р.» [19]. Експедиція 1980-х рр. висунула найбільш обґрунтовану на сьогодні версію, яка фіксує у фундаментах і стінах костелу споруду, названу «теремом воєводи». Про це нібито свідчать: фундаменти та цоколь 1,6 м з плескатого великого каміння на вапняному розчині з вкрапленням деревного вугілля, фрагменти давніх стін з брускової цегли на вапняному розчині з доданням цементівки; система кладки: поперечник-довжик, яка збереглась на різну висоту: північна – 18,5 м, південна – близько 4 м, фрагментарно доверху. Давнішу споруду, яка мала форму т. зв. «живого» квадрата, локалізовано у вівтарі костелу. Вона була високою (триярусною), з перекриттям дерев’яними сволоками, на третьому ярусі – цегляне склепіння. На думку дослідників, абсолютні розміри терема, характер розбивки квадрата, розміри цегли та швів, рисунок мурів та хімічний склад розчинів, принцип виведення фундаментів та цоколів – ідентичні з іншими давньоруськими спорудами ХІІ-ХІІІ ст. (Лаврів, Львів) [20].  

Цікавою виглядає і версія Л.Скопа, який, також базуючись на численних обстеженнях костелу, вважає, що виявлені експедицією архітектурні елементи належать давній церкві Пречистої Діви, перетвореної в часі приходу польської адміністрації на польську святиню (на це вказує, передовсім, романський стиль давньої конструкції) [21].

Тепер відомо і про досить ранню вістку «Хроніки собору в Констанці» Ульріха Ріхенталя, яка засвідчила у складі руської делегації на цьому соборі у 1418 році представника Дрогобича (саме так дослідники відчитали топонім Trochenbitsch) [22]. З літописних джерел раннього часу варто виділити хроніку Ґваньїні, яка згадує Дрогобич у зв’язку з турецьким нападом під 1498 роком. Проте в джерелі є й цікавіший короткий і досить характерний опис міста у складі  Перемишльської землі: «Дрогобич. Місто оточене водою, воно славне соляними криницями» [23].

Суттєві зміни в розвитку міста пов’язуються, передовсім, із запровадженням 12 червня 1422 року маґдебурзького права [24], коли влада маґістрату поширилася на все місто. Місце війта-міщанина зайняв привілейований спадковий війт, яким став магнат Ян Менжик. Водночас, до міста було приєднане село Грушів, засноване війтом Миколою Рішем. 8 липня 1427 року Дрогобич відвідав король Володислав, який, властиво, й надав місту маґдебургію. Про його відвідини Дрогобича відомо з дуже скупої інформації про місце надання грамоти на заснування парафії в Коропці [25], але саме в червні 1427 року в Галичі відбулася важлива подія – з’їзд шляхти, в реєстрі якої находяться практично перші писемні згадки багатьох прикарпатських населених пунктів, а також їх власники. Хоча в згаданому списку Дрогобич відсутній, проте вперше згадується сусідній Трускавець, який належав шляхтичу Коритку [26].

31 березня 1460 р. король Казимир IV, поновлюючи привілеї про маґдебурзьке право [27], підтвердив одночасно право дрогобицьких міщан рубати деревину в королівських лісах, борах і гаях, а в 1469 р. дав розпорядження самбірському старості не перешкоджати дрогобицьким міщанам користуватись лісами [28]. Позаяк перша маґдебурзька грамота 1422 р. містила привілеї для війта і міської громади, це виявилося незручним, тому в 1460 р. були видані окремі грамоти для війта і міщан. В останній підтверджувалося усунення «всіх польських і руських законів та різних звичаїв, які суперечать німецькому маґдебурзькому праву». Звільняючи міщан від суду і влади королівських урядників, привілей вказував, що міщани повинні підлягати лише суду війта і судитися згідно з маґдебурзьким правом. У привілеї 1460 р. не говорилося про раду міста, але він був виданий «на прохання ... райців» (членів ради). Привілей підтвердили королі Александр в 1506 р. і Сигізмунд в 1515 р. [29].

На зламі XV-XVI ст. поблизу костелу та його укріплень (здогадно, давнє замчище, чи «терем воєводи») з’являється новий центр міста з площею Ринок і ратушею. Навряд чи облаштування нового центру відбулося раніше, бо після ординських спустошень кінця XV ст. Дрогобич на 10 років був звільнений від усіляких податків, а 1501 року звільнення було підтверджене двічі [30]. 1493 року було загрожено, під королівською карою 14 гривень, тим, хто противився відновленню гроду [31].

До відомої в літературі давньої прикарпатської легенди, записаної ще І.Вагилевичем, про зруйнування татарами на чолі з Батиєм міста Бич під Бескидами, сьогодні варто додати розширений переказ, поданий у версії С.Мсцівуєвського (публікація 1935 р.) [32]. Отже, у Підгір’ї з давніх-давен проживало плем’я Велетів, або Вовків, які будували замчища, послуговуючись підтримкою злих духів. Їх панування перервали загони татар на чолі зі звіроподібним, але розумним Шолудивим Буняком. На шляху ординців було місто Бич, збудоване над р. Тисьменицею, неподалік Тустанович. Мешканці Бича мужньо і вміло боронили свій град, але місто таки впало в результаті застосованих хитрощів: татари відступили, взявши як невеликий викуп по одному голубу від кожної родини, потім випустили птахів з тліючими губками, які повернулися під солом’яні домівки. Після пожежі місто було жорстоко пограбоване і вимордуване. Шолудивий Буняк осів неподалік у яру над солоним потоком, осадивши своїх невільників, яким проте дозволив збудуватися. У такий спосіб і постав другий Бич чи Дрогобич. Затим Буняк зарезидував в Урицькому замку, відбудувавши його і зміцнивши вежами зі стрільницями. Награбовані скарби переховував у підземеллях фортеці, марнуючи життя в бенкетах, забавах і танцях. Дрогобичани не марнували часу і жили заможно, збудувавши зручні будинки, займаючись варінням солі, яку видобували з-під землі, а також ткали препишні тканини, продаючи їх в далекі краї. М.Мсцівуєвський також пригадав оповіді, які повідомляли, що в околицях Дрогобича між Стебником і Болеховом начебто існувало поселення Бич, яке направду колись спалили татари.

Водночас, легенду у 1936-1937 рр. зафіксував в зображувальній формі дрогобичанин Фелікс Ляхович. Йдеться про перший розділ його ілюстрованої візії історії Дрогобича та околиць під назвою «Урич у легендах» [33]. Насправді тут зібрано легенди про заснування Дрогобича: у зв’язку з нападами ординців зображено Шолудивого Буняка під Бичем; фігурує також відома легенда про пожежу Бича, будову нового замку, появу «Другого Бича». Отже, в легендах найдавніший період в історії Дрогобича часто пов’язується з наскельною фортецею Тустань, а також прилеглими населеними пунктами. До відомих фактів Ф.Ляхович додає: легенди про «Великого жупана Велетів» і про «Вовка, закутого в скелі». «Жупан Велетів» (він же – Вовк) жив протягом віків на Урицькому замку, оточений таємними духами, з молодою дружиною в щасті і достатках. Замок був збудований злими духами за розпорядженням Вовка, коштом укладення угоди-застереження, щоб банкети на замку (саме ними супроводжувалось щасливе подружнє життя) закінчувались до сходу сонця. Однак Вовк порушив угоду, за що був разом з дружиною навічно закутий/заклятий в камені (саме їх постаті й побачив художник в Урицьких скелях).

У тлумаченні Ф.Ляховича, Шолудивий Буняк, який був татарським ханом, здобув Бич, а його мешканців-невільників змусив відбудувати зруйнований духами Урицький замок. Замок був обраний садибою Буняка, який проте дозволив  вцілілим мешканцям Бича закласти над солоним потоком нове місто, назване «Другим Бичем» в пам’ять про знищене. За іншим розпорядженням Шолудивого, довкола Урицького замку постали осади, в яких ткачі виробляли цінні тканини. Доход з промислу йшов на збагачення Буняка. Далі легенда переповідає сценарій, викладеній в переказі з рукописного путівника ХІХ ст. [34].

Походження назви Дрогобич витлумачувалося дослідниками і краєзнавцями по-різному. Версія «Бич – Другий Бич – Дрогобич», яка деякий час побутувала в краєзнавчій літературі про місто, давно не знаходить серйозних аргументів. Останнім часом з’явилися нові гіпотези, які дещо розширюють попередні уявлення. Так, славіст Євген Мельник вважає, що для пояснення прадавньої історії краю варто застосувати хорватський чинник, згідно з чим топонім Дрогобич потрібно розкласти на дві частки: дрог і обич, причому перша означає дорогу, друга – обійстя, поселення, обиватель, мешканець, житло та ін. Отже, зауважає Є.Мельник, ідеться про дорогу до дому, якою верталися з Хорватії. Водночас, він вказує, що слово драгоба походить від загальнослов’янського драгати, тобто тягнути, волочити (буквально: з ями драгали відра із соленою водою) [35].

Отже, в гіпотезі Є.Мельника є спроба поєднати назву з термінологією, яка відтворює реалії місцевого солеварного промислу, що може мати в кінцевому рахунку вирішальне значення. Так само, у версії В.Кирія і Л.Сікори Дрогобич виводиться з архаїчної кореневої назви соляних криниць – драгобів. Однак далі автори дійшли дещо несподіваного висновку про те, що йдеться про драгоб – дорогу заглибину [36]. Ще більше непорозуміння пов’язане з тим, що автори не мають хронологічного відчуття часу, датуючи «Список городів руських», в якому вперше подається руськомовна назва міста (Другобец), кінцем XV ст.

Найбільшою ж «оригінальністю» відзначається версія відомого київського лінгвіста К.Тищенка, який досліджуючи топоніми України іншомовного походження, в числі іранських називає й Дрогобич, однак, без жодного пояснення, топонім виводиться від назви «біблії» зороастрійців Авести (згідно з методикою автора, топонім слід писати «ДрогОБИЧ», частина ОБИЧ і є, начебто, похідною від Авести) [37].

На моє переконання, усім згаданим дослідникам, які хочуть здивувати наукову громадськість розмаїттям версій та оригінальністю тлумачень, варто, передовсім, познайомитись з підставовою літературою предмету. До фундаментальних праць з топоніміки належить дослідження О.Купчинського про походження назв населених пунктів на –ичі [38], яких на території Дрогобицько-Самбірського Підгір’я аж занадто багато, щоб це ігнорувати. Крім того, найбільш авторитетною в науковому плані є версія українських і польських мовознавців про відантропонімне походження назви Дрогобич, згідно з якою перші різноманітні форми назви слід трактувати як похідні від давньоруського імені Дорогобит [39]. Тобто, перед тим, як відшуковувати в назві Дрогобич іншомовне коріння (нехай і загальнослов’янське), спочатку потрібно врахувати всі версії про місцеве давньоруське.

Джерела останньої третини XIV – XV ст. дозволяють реконструювати початковий  урбаністичний розвиток Дрогобича. Отже, в XIV ст. існували солеварний промисел (з ремісничим посадом), «Медведьове дворище» (колишній князівський/війтівський двір?), комплекс давньоруських споруд невідомого призначення, на місці (фундаментах) яких 1392 року Володислав Ягайло заклав латинський костел. Наявність будь-яких органів влади на час приходу поляків у місті не фіксується, хоч і вважається, що руському праву був властивий, наприклад, середньовічний принцип гірничої регалії, а також інші його інститути, які інтегрувалися в польське право. Назагал, у джерелах XIV ст. чітко проглядається долокаційне (так зване квазі-місто) з елементами ознак майбутнього розвинутого міста на маґдебурзькому праві.

Згідно з дослідженням О.Олійник, Дрогобич XIV ст. мав риси східноруського (візантійського) типу міст з відкритою системою центру [40]. Ландшафтні умови місцевої території, зумовили планувальний тип східчастого поселення, яким властиво і був долокаційний Дрогобич, що розкинулося на схилах р. Тисьмениці, за аналогією до Ужгорода, Заліщиків, Сокаля та ін. Так, забудова посаду витягувалася уздовж річки (в даному випадку – потоку Побук) і лише пізніше освоювалася територія уздовж радіусів, що виходили в поле. Для такого типу поселень характерна чітка моноцентричність, зонування структури, розкриття внутрішнього простору на річку та ін. Довкола солеварного промислу, який був центром найдавнішого Дрогобича, розміщувалося три давні міські (пізніше передміські чи заміські) церкви: Св. Юрія, Воздвиження Чесного Хреста і П’ятницька, які мали чіткі оборонні функції. Таке скупчення трьох сакральних об’єктів майже вичерпно пояснює концентрацію давнього населення міста довкола солеварного промислу – одного з найважливіших осередків життєдіяльності давніх мешканців. Згадані найдавніші дрогобицькі церкви, початкові свідчення про які збереглися у фрагментарному вигляді, обросли в літературі чималою кількістю легенд, походження яких встановити непросто. 

За даними археологічної розвідки, проведеної в околицях міста О.Ратичем і В.Козаком, біля селища Стебник, в урочищі Метищі, існують рештки городища, яке загинуло від пожежі (культурний шар Х-ХІ ст.). Біля с. Солець, в урочищі Рички, в кар’єрі знайдено уламки давньоруської кераміки ХІІ–ХІІІ ст., випалену глину, шматки каміння і залізних шлаків, які були кваліфіковані, як рештки чотирьох сиродутних горнів. Гіпотетично, знахідки могли бути розміщеними в якомусь посаді. Назагал, дослідники підтвердили лише те, що в околицях сучасного Дрогобича в Х-ХІІІ ст. існували укріплені городища і ремісничий осередок. Водночас, О.Ратич і В.Козак висловили припущення про те, що начебто об’єкт можна ототожнювати з легендарним Бичем [41].

У 1989 р. на території Стебницького городища стаціонарні розкопки проводив В.Шишак. Відтак, було виявлено вал з ровом довкола городища, у перерізі рову – перепалену глину (перепалені «глиняні плитки»), зроблено докладні виміри об’єкту (розміри укріпленої території – 140 на 80 м). Дослідження підтвердили попереднє датування городища (Х–ХІ ст.) [42].

Новий етап в археології Дрогобича та його околиць пов'язаний з зусиллями В.Петрика. Так, 2001 р. було проведено розвідкові роботи на території давнього Дрогобича (церквище Пресвятої Богородиці, XVI ст.). На території об’єкта виявлено більше 2 тис. знахідок, деякі з них датовані кінцем ХІІ–ХІІІ ст., проте культурний шар давньоруської і ранньомодерної доби в цьому місці практично відсутній, виявлений комплекс пізньосередньовічного могильника датується, здогадно, XVII-XVIII с. Лише гіпоттетично можна говорити про існування на цій ділянці (тобто, приблизно посередині між маґдебурзьким центром і солеварнею) поселення ранішої доби [43].

2003 року проводились охоронні археологічні дослідження на території солевиварювального заводу. Найкращі результати дали роботи в шурфі біля найстарішої шахти (так зв. «королівської шиби»), де виявлено численні рештки виробництва солі XVIII-ХІХ ст., кераміку XVII-ХІХ ст., на глибині 3,5 м. – сліди обгорілої дерев’яної конструкції, на глибині 2,8 м і глибше – фрагменти кераміки ХІІ-ХІІІ ст., фрагмент кераміки VIII-VI ст. до н. е. З різних причин, експедиція 2003 року не змогла дослідити всю товщину культурного шару, потужність якого, за попередніми даними, сягає 7 м [44]. Водночас, вірогідність припущень про те, що саме територія жупи була центром (чи, принаймні, одним із центрів) давньоруського Дрогобича, практично доведена. В.Петрик висловив досить цікаве припущення щодо існування ще одного центру життєдіяльності міста в точці перетину давніх торгових шляхів, але в археологічному плані гіпотеза не підтверджена.

2010 і 2011 рр. під керівництвом Р.Миськи проводились археологічні дослідження городища в урочищі Кіптяж/Тептюж (територія с. Модричі під Дрогобичем) [45]. Дослідження 2010 р. показали, що городище має овальну форму (63 на 44 м), з напільного боку оточене валом і ровом (загальний перепад висоти від дна рову до вершини валу сягає 4 м). Важливо, що в товщі валу виявлено випалений грунт, фрагменти перепалених колод, а також рештки обвугленої дерев’яної конструкції висотою до 0,8 м. У центрі об’єкту на невеликій глибині виявлено вимощену камінням ділянку, площею близько 9 кв. м. У результаті аналізів проб деревини з валу, а також датування фрагментів кераміки, попередньо встановлено хронологію функціонування городища як оборонного об’єкта (до пожежі, в результаті якої воно могло бути знищене) – Х-ХІІІ ст. За попередніми даними, розкопки 2011 р. розширили уявлення про структуру валу як найважливішого оборонного елементу городища. На мою думку, важливим є висновок Р.Миськи про те, що досліджуване городище є оборонним спостережним пунктом у системі укріплень Карпатської лінії оброни, який контролював стратегічні, в тому числі й торговельні шляхи, що вели з Прикарпаття в Угорщину [46].

Проведений аналіз джерел, а також оглянуті дослідження, розширюють уявлення про об’єкти життєдіяльності давніх мешканців у районі солеварні (найдавнішої заселеної частини міста) та середмістя Дрогобича, а також в його околицях у період до XIV ст., проте вони, вочевидь, не можуть розглядатися як підтвердження існування в цей період пізньосередньовічного міського організму. Вочевидь, дописемний Дрогобич був все-таки доміським поселенням ремісничого і оборонного типу, з солеварним промислом у центрі. Наявність на території солеварні аж трьох церков дозволяє говорити про вірогідність сакральної функції поселення.

Водночас, варто виділити елементи реалізму в історії найдавнішого Дрогобича, зафіксовані у легендах. На мою думку, людська пам'ять зберегла протягом віків два моменти, що могли мати місце в давнину: часті набіги ординців чи інших войовничих сусідів з відповідними руйнівними наслідками (на це вказують майже синхронні в часі пожежі городищ поблизу міста), а також зв'язок давнього Дрогобича з прилеглими оборонними городищами і укріпленнями.

На мою думку, типологія найдавнішого (дописемного)  поселення на місці пізнішого міста Дрогобич може бути встановлена тільки в результаті продовження археологічних досліджень території соляної жупи, а також інших центрів протоміської забудови (наприклад, довкола парафіяльного костелу кінця XIV-XV ст.). Тому крапку в давній дискусії ставити рано.

ПРИМІТКИ

[1] Проблема розглянута мною в декількох публікаціях: Тимошенко Л.В. Початки Дрогобича в контексті утворення міст Галицької землі // 900 років Дрогобичу: історія і сучасність. Тези доп. міжвуз. краєзнав. наук.-практ. конф. Дрогобич, 18-19 грудня 1991. – Дрогобич, 1991. – С. 8-10; його ж. Спроба створення моделі початкового етапу формування середньовічних міських структур Дрогобича // ДКЗ. – Вип. 1. – Дрогобич, 1995. – С. 11-16; його ж. Проблеми історичної топографії та планувально-просторового розвитку давнього Дрогобича / Цикл культурологічних бесід. – Бесіда 8 / Українське богословське наукове товариство. – Дрогобич, 2004; його ж. Проблеми історичної топографії давнього Дрогобича // До джерел. Збірник наукових праць на пошану Олега Купчинського з нагоди його 70-річчя / Наукове Товариство Шеченка. – Т. І. – Київ-Львів, 2004. – С. 727-745; Нариси з історії Дрогобича. Від найдавніших часів до початку ХХІ ст. / Наук. ред. Л.Тимошенко. – Дрогобич, 2009. –  С. 23-28. Цікаво, що для обґрунтування концепції "900-річчя Дрогобича" було некритично використано праці Я.Ісаєвича, який ще в 1960-х рр. припускав, що Дрогобич склався в ХІ-ХІІІ ст., а в 1978 р. стверджував, що в цей час в околицях міста існувало лише укріплене поселення, ремісничий посад, а в місті – соляний промисел. – Брик М., Исаевич Я., Надемьянов В., Савчин М., Тарасюк В., Хонигсман Я., Черненко А. Дрогобыч // История городов и сел Украинской ССР. Львовская область. – К., 1978. – С. 254-255. Фактично, учений в жодній своїй праці не наполягав на тому, що місто було засноване саме в ХІ ст.

[2]  Києво-Печерський Патерик. – К., 1991. – С. 151-152.

[3]  Літопис руський. – К., 1989. – С. 286, 399, 414 (тут ідеться про сіль з Удеча/Жидачева, Коломиї, з міста Солі та ін.).

[4]  Перелік списків див.: Янин В.Л. К вопросу о дате составления обзора "А се имена градом всем русскым, далним и ближним // Янин В.Л. Новгород и Литва: пограничные ситуации XIII–XV веков // http://litopys.org.ua/rizne/spysok/spys01.htm

[5] Подосинов А.В. О принципах построения и месте создания «Списка русских городов дальних и ближних» // Восточная Европа в древности и средневековье. – М. 1978. – С. 40-48. Тут же подано вичерпну історіографію проблеми.

[6]  Poppe A. Gród Wołyń // Studia Wczesnosredniowieczne. – Т. IV. – Wrocław –Warszawa, 1958. – S. 253-255.

[7]  Див. капітальні праці з проблеми: Тихомиров М.Н. «Список русских городов дальних и ближних» // Исторические записки. – М., 1952. – Т. 40. – С. 214-259; Наумов Е.П. К истории летописного «Списка русских городов дальних и ближних» // Летописи и хроники. Сборник статей 1973 г. – М., 1974. – С. 150-163.

[8]  Новгородская четвертая летопись // Полное собрание русских летописей. – Том IV. – Часть 1. – М., 2000. – С. 623-624.

[9] Летопись по Воскресенскому списку // Полное собрание русских летописей. – Том VІІ. – Спб., 1856. – С. 240-241.

[10]  Площанский В.М. Королевский вольный город Дрогобыч. – С. 168; PSG. – S. 415.

[11]  Pomniki dziejowe miasta Lwowa z archiwum miasta. Wyd. A.Czołowski. – Lwów, 1896. – T. 1. –  №536.

[12] Gątkiewicz F. Z archiwum Drohobycza. Zbiór przywilejów, aktów granicznych, lustracji, memoriałów ipt. – Drohobycz, 1906. – № І. – S. 9-11.

[13] «…quod dum succedente tempore pro locatione civitatis Drohobicz laneos sive mansos enumerare et dimensurare contigerit…». – Gątkiewicz F.  Z archiwum Drohobycza. – № І. – S.10.

[14] Księga radziecka miasta Drohobycza 1542-1563. Z papierów pośmiertnych ś. p. Stefana Sochaniewicza, wydała Helena Polaczkówna (Zabytki Dziejowe. – T. IV. – Z. 1). – Lwów, 1936. – S. XXXI.

[15]  Останнім часом активізувалося його вивчення в польській історіографії. – Див.: Trajdos T.M., Brzóstkowska A., Kulewski A. Inskrypcje Historyczne fary w Drohobyczu. – Kraków, 1996; Zaucha T. Kościół parafialny p. w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii, Sw. Krzyźa i Sw. Bartłomieja w Drohobyczu //  Materiały do dziejów sztuki sakralnej. – Cz.1. – T.6. – Kraków, 1998. – S. 31-78; Trajdos T. M. Ołtarze fary drohobyckiej w świetle dawnych wizytacji // Płaj. – T.13. – 1996. – S.114-130; Trajdos T. M. Uposażenie fary w Drohobyczu // Płaj. – T.13. – 1996. – S. 86-113; Trajdos T. M. Fara drohobycka – dwa uzupełnienia // Płaj. – T.15. – 1997. – S.188-190.

[16]  Acta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z Archiwum tak zwanego bernardyńskiego we Lwowie. – T. IV. – S. 7-8; Gąkiewicz F. Kościoł w Drohobyczu. Szkic historyczny // Sprawozdanie Dyrekcji C.K. Wyższego Gimnazjum w Drohobyczu za rok szkolny 1903, 1904. – Drohobycz, 1903, 1904 / Drohobycz: Druk. Bresia, 1903. – S. 9-11; MRPS. – T. IV. – Vol. 3. – №359.

[17]  Lustracja województwa ruskiego 1661-1665. – Cz. I. Ziemia przemyska i sanocka. Wyd. K. Arlamowski, W. Kaput. – Wrocław-Warszawa-Kraków, 1970.  – S. 153.

[18]  Księga radziecka miasta Drohobycza 1542-1563. – S. XVI.

[19] Trajdos T. M., Brzóstkowska A., Kulewski A. Inskrypcje Historyczne fary w Drohobyczu. – S. XLI.

[20] Могитич І. Сторінки архітектури Галичини і Волині ХІІ-XIV ст. – С. 15, 16-18.

[21] Скоп Л. Церква Пречистої Діви у Дрогобичі // Сакральне мистецтво Бойківщини. Другі наукові читання пам’яті Михайла Драгана. Матеріали виступів 19-20 листопада 1997 р. – Дрогобич, 1997. – С. 79-81. Автор подає і схематичний проект графічної реконструкції тієї давньої церкви.

[22] Загальні відомості про «Хроніку» та її списки, а також гіпотези щодо представництва на соборі делегата від Червоної Русі, подав Л.Войтович. – Войтович Л. Загадковий «високородовитий шляхетний князь Червоної Русі» // Дрогобицький краєзнавчий збірник. – Вип. ХІІІ. – Дрогобич, 2009. – С. 24-31. На згадку в джерелі Дрогобича звернув увагу І.Скочиляс. – Скочиляс І. Галицька (Львівська) єпархія ХІІ-ХVІІІ століть: організаційна структура та правовий статус. – Львів, 2010. – С. 167. В обох згаданих працях подана підставова література предмету.

[23] Ґваньїні О. Хроніка Європейської Сарматії / Упор. та переклад з польської о. Ю.Мицика. – К., 2007. – С. 350, 415.

[24] Див. зауваги щодо процесу локації міста на німецькому праві Е.Дибек, яка відсуває його до початку століття, вважаючи, що відштовхуватись потрібно від появи війтівської влади. – Dybek E. Lokacje na prawie niemeckim w ziemie przemyskiej w latach 1345–1434. – Lublin, 2004. – S. 54, 170-171. Перша маґдебурзька грамота для Дрогобича тривалий час була відома лише за реґестовим записом: Matricularum Regni Poloniae Summaria, ed. Wierzbowski. – Varsoviae, 1915. – T. IV. –  Supl. 3. – N. 559. – Р. 378. Автентичну публікацію грамоти 1422 р. здійснено лише 1975 року, у зв’язку з віднайденням пергаментного оригіналу джерела в Краківському державному архіві (збірка Русецьких, №111). Існує також копія джерела в AGAD у Варшаві (Коронна метрика, т. 29, с. 96-103). – Zbiór dokumentów małopolskich / Wyd. I.Sułkowska-Kuraś i St. Kuraś. – Cz. VII: Dokumenty króla Władysława Jagiełły z lat 1418–1434. – Wrocław-Warszawa-Kraków-Gdańsk, 1975. – N 1925. – S. 95-99.

[25] Tylus St. Findacje kościołów parafialnych w średniowiecznej archidiecezji lwowskiej. – Lublin, 1999. – S. 158-161.

[26] Список опублікований: Halecki O. Z Jana Zamoyskiego Inwentarza archiwum koronnego. Materyały do dzjejów Rusi i Litwy w XV wieku // Archiwum Komisji Historycznej. – T. XII. – Cz. I. – Kraków, 1919. – S. 146-218.

[27] Gątkiewicz F.  – Op. cit. –  N IV. – S. 17-20.

[28] Gątkiewicz F.  – Op. cit. –  N VI. – S. 22-23.

[29] Gątkiewicz F. – Op. cit. –  N X. – S. 30-32.

[30] MRPS. – Pars IV. – Vol.1. – N 6915.

[31] Acta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z Archiwum tak zwanego bernardyńskiego we Lwowie. – T. IV. – N 2485, 2542.

[32] Mściwujewski M. Z dziejów Drogobycza. – Cz. I. – Drohobycz, 1935. – S. 9-13.

[33] Drogobycz Feliksa Lachowicza. – Olszanica, 2009. – S. 24-37.

[34]  Частина путівника, присвячена Уричу, опублікована в: Тимошенко Л. Опис замку Тустань в Уричі за рукописним путівником «Przewodnik po Drogobyczu i okolicy» // Фортеця. Збірник заповідника «Тустань»: на пошану Михайла Рожка. – Львів, 2009. – Кн. 1. – С. 630-635.

[35] Мельник Є. У пошуках втраченої пам’яті. Шкіц до критики вітчизняної концепції Давньої Руси. – Дрогобич, 2011.

[36] Див.: Кирій В., Сікора Л. Давня Русь – неоміфи і реалії. – Дрогобич, 2011. – С. 156-158. Не можу не втриматися від рефлексії про інше досить дивне уявлення згаданих авторів, які вважають бойків «субетносом доіндоєвропейського походження». – Кирій В., Сікора Л. Дописемний період села Гаї Нижні (спроба реконструкції): Етногенеза субетносу бойків у контексті етнокультурних реалій давньої історії Європи. – Дрогобич, 2010. Видається, що шановані на Дрогобиччині автори працюють деколи «вхолосту», витрачаючи зусилля на дискусію про автентичність «Велесової книги» – відомого (й доведеного в джерелознавстві) фальсифікату. – Кирій В., Сікора Л. «Велесова книга» – аргументи «за» і «проти». – Дрогобич, 2010.

[37] Тищенко К. Іншомовні топоніми України. Етимологічний словник-посібник. –Тернопіль, 2010. – С. 41.

Позаяк тексти Авести датуються в проміжку між І-VI ст. н. е., виникає справедливе запитання про відображення назви в писемній топоніміці нашого краю, яка датується не раніше XIV ст. Водночас, звертаю увагу прихильників «методики» К.Тищенка, що Авеста хоч і вважається писемним джерелом релігії давніх іранців, все ж написана на спеціальній мові, так зв. авестійському діалекті, який не повторюється в жодних інших писемних джерелах. Крім того, Авеста була пізніше переписана середньоіранською мовою, причому, назва джерела/твору зазнала трансформації. Цікаво, що Авеста дослівно перекладається як «встановлене», «основи», «канон», «схвалення». Який зв'язок семантики Авести з Дрогобичем, залишається здогадуватися.

[38] Див.: Купчинський О.А. Найдавніші слов’янські топоніми України як джерело історико-географічних досліджень: (Географічні назви на –ичі). – К., 1981. Монографія стала наслідком дослідження автора, за яким він захистив дисертацію з лінгвістики. – Купчинский О. А. Украинские географические названия на –ичі XIV-XX вв. (История возникновения, семантико-структурный анализ, статистика и география): Автореф. дис. … канд. филол. наук. – Одесса, 1974. – 33 с. Водночас, О.Купчинському належить кількадесят публікацій зі згаданої проблематики.

[39] Див. докл.: Худаш М.Л., Демчук М.О. Походження українських карпатських і прикарпатських назв населених пунктів (відантропонімні утворення). – К., 1991. – С. 68; Makarski W. Nazwy miejscowości dawnej ziemi Przemyskiej. – Lublin, 1999. – S. 73-74. Наголошую, що жодному зі вказаних авторів нових версій про походження назви Дрогобич, згадані праці невідомі.

[40] Олійник О. Містобудівний розвиток західних земель України: між Сходом та Заходом // Архітектурна спадщина України. – Вип. 1: Маловивчені проблеми історії архітектури та містобудування / За ред. В.Тимофієнка. – К., 1994. – С. 58-61. Інвективи М.Долинської проти моєї спроби розглянути планувально-просторовий розвиток давнього Дрогобича в «Нарисах з історії Дрогобича», не виглядають виваженими, адже «Нариси…» писалися зовсім з іншою метою, в форматі науково-популярного видання. Це зумовило відсутність покликань на літературу предмету. Критикуючи «Нариси…» , М.Долинська не зробила жодної спроби викладення іншої версії початкового планувально-просторового розвитку давнього Дрогобича. Єдине, з чим можна погодитись з дослідницею – у «Нарисах…» таки потрібно було докладніше розглянути процес локації міста на німецькому праві. – Див.: Долинська М. Проблеми з проблемами територіального розвитку Дрогобича: Нариси з історії Дрогобича (від найдавніших часів до початку ХХІ ст.) / Наук. ред. Л.Тимошенко. – Дрогобич: Коло, 2009 // Український гуманітарний огляд. – Вип. 14. – Київ, 2009. – С. 160-167.

[41]  Козак В.И., Ратич А.И. Разведка в районе Дрогобыча // Археологические открытия 1974 года. – М., 1975. – С. 294.

[42] Матеріали розкопок опубліковано лише тепер: Шишак В., Ляска В. Городище Стебник у Передгір’ї Карпат // ДКЗ. – Вип. XIV-XV. – Дрогобич, 2011. – С. 29-36.

[43] Див.: Петрик А., Петрик В., Тимошенко Л. Розвідкові археологічні дослідження церквища Пресвятої Діви Марії в Дрогобичі  у 2001 році // ДКЗ. – Дрогобич, 2001. – Вип. V. – С. 7-19; їх же. Розвідкові археологічні дослідження церквища Пресвятої Діви Марії в Дрогобичі  // Археологічні дослідження Львівського університету / ЛНУ ім. І.Франка. – Вип. 5. – Львів, 2002. – С. 305-315.

[44] Петрик В.М., Петрик А.М. Археологічні дослідження в м. Дрогобичі Львівської області // Археологічні дослідження в Україні 2002-2003 рр.: збірка наукових праць / За ред. Н.О.Гаврилюк. – К., 2004. – Вип. 6; їх же. Дрогобицька жупа (солеварня) в світлі історичних та архітектурно-археологічних досліджень // Фортеця: збірник заповідника «Тустань». На пошану Михайла Рожка. – Львів, 2009. – Кн. 1. – С. 475-489.

[45] Миська Р. Археологічні дослідження середньовічного городища Модричі І у Передгір’ї Карпат // ДКЗ. – Вип. XIV-XV. – Дрогобич, 2011. – С. 19-28.

[46] Там само. – С. 24.

Дрогобич Пам'ятки архітектури старовинне місто,
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Я рекомендую
1 людина рекомендує

Коментарі

Коментарі призначені для обговорення, вияснення цікавих питань. Адміністрація сайту попереджає, що коментарі з використанням ненормативної лексики, пропагандою насилля та образою честі та гідності будуть видалятися.

Новини компаній
Протягом останніх кількох років усе більшої популярності набрала тенденція пошуку роботи за кордоном. Економіка України переживає далеко не найкращі часи: низький рівень життя та мізерна заробітна плата змушує багатьох українців шукати можливостей працевлаштуватися у європейських країнах. Там наразі спостерігається значна недостача кваліфікованих кадрів, у зв’язку з чим вони готові прийняти на роботу наших спеціалістів або різноробочих працівників. На перш...
Культура
Інформація про концерт:Локація: ПК імені Тараса ШевченкаЧас: 20:00 Квитки у касі кінотеатру "ЗЛАТА", ПК імені Тараса Шевченка та за посиланням: https://truskavec.karabas.com/ua/bez-obmezhen-122/order/
Культура
Концерт-вшанування «Повертайся живим» Коли: 12-13 жовтня, з 17:00 Де: Народний дім імені Івана Франка Інформація: 068 204 11 07, 067 721 44 59, 050 553 88 02 Цими вихідними у Дрогобичі відгримить дводенний концерт «Повертайся живим». Концерт присвячується українським воїнам. Організаторами концерту виступають вокально-естрадна школа дуету «Ярослав-На» та відділу культури і мистецтв Дрогобицької міської ради.
Різне
У понеділок, 7 жовтня, о 14.00 скликається засідання постійної комісії з питань землекористування, містобудування, благоустрою. На розгляд депутатів виноситься питання «Про затвердження містобудівної документації «План зонування території міста Трускавця (зонінг)». Доповідачем буде начальник відділу містобудування і архітектури Зіновій Кушнір. Нагадаємо, що засідання депутатських комісій є відкритими, тобто присутніми можуть бути громадяни міста, у яких до...
Різне
Всіх Олегів вітаємо з іменинами !На відміну від інших імен, у Олегів іменини бувають лише один раз у році.Вони присвячені пам'яті святого князя Олега Брянського, який заснував Брянський монастир та жив у ХІІІ ст. Що означає ім'я Олег Ім'я має скандинавське походження й означає "священний", "ватажок". У дитинстві Олег легко піддається чужому впливу й може швидко засвоїти дурні звички, тому батькам треба стежити за колом знайомих свого сина. У школі Олег учи...
Різне
1 жовтня у селищі Східниця 58-річний місцевий мешканець, їдучи трактором «Yanmar F216» з лісу додому, на ґрунтовій дорозі не впорався з керуванням та перекинувся. Від отриманих травм чоловік помер на місці події. За фактом відкрите кримінальне провадження за ч.2 ст.286 КК України (порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами),інформує відділ комунікації поліції Львівської області. Проводит...
Різне
Два роки тому внаслідок масштабного обвалу карстових пустот колишнього гірничого підприємства «Полімінерал» поблизу Трускавця утворилося провалля діаметром 300 метрів та глибиною до 50 метрів. Тоді часткового пошкодження зазнала лінія електропередач, яку, на щастя, встигли перенести. Проте у зоні ризику майбутніх обвалів опинилася частина водогону та відрізок автодороги, що з’єднує Трускавець та Дрогобич. По гарячих слідах після обвалу служба автомобільни...
Різне
30 вересня о 17:54 до рятувальників надійшло повідомлення про пожежу в 2-поверховому житловому будинку в м. Трускавець на вул. Лесі Українки, 24. Про це повідомила пресслужба ГУ ДСНС України у Львівській області. На момент прибуття вогнеборців пожежа поширювалася горищем житлового будинку. В кімнаті на другому поверсі перебували 4 людей, з них -  2 дітей дошкільного віку. Рятувальники допомогли мешканцям покинути будинок. Пожежу локалізовано о 18:17, лікві...
Культура
2-го листопада о 19:00 в театрі імені Юрія Дрогобича, відбудеться благодійний допрем’єрний показ художньо-документального фільму «Дрогобицька Голгофа»⠀Спеціальний гість — переможниця «Євробачення 2016» — Джамала.Більше того, 3-го листопада відбудеться її повноцінний концерт в палаці Шевченка у м.Трускавець