Чому Дрогобицький сільзавод продавати не можна

Серед її аналогів – польська копальня Велічка, Lion Salt Works з Великобританії, солеварня «Saline Luisenhall» з Гроне, солеварня і музей соляного промислу в Галле з Німеччини, а також JACOBSEN SALT CO з Портленду (США). Знайомтеся – Дрогобицька солеварня і те, що ви могли про неї не знати.
Дрогобицька солеварня діє на одному місці щонайменше від XIV ст. Її вважають найстарішим постійно діючим підприємством України, а часто й Східної Європи. У паспорті підприємства датою заснування заводу вказаний 1250 рік.
Як розповідає Олег Дукас – громадський діяч та радник міського голови, колись солеварню оточували рови та частоколи. У дрогобицькій церкві Воздвиження (на іконі XVII ст. «Зустріч Марії та Єлизавети») зображено солеварню, яка мала вигляд «соляного виробничого поселення». Там були, окрім соляних шахт-криниць, адміністративні споруди, крамниці, кухня, кузня, склади солі, шинок, майстерні.

ТЕХНОЛОГІЯ ТА Ж, ЩО І СОТНІ РОКІВ ТОМУ

Технологія видобутку солі була дуже простою і збереглась до нашого часу: раніше в чани наливали добуту відрами з криниць глибиною 48-50 метрів соляну ропу, а тепер її качають насоси. Далі вода з тих чанів випаровувається, а сіль залишається.
Соляний промисел забезпечував розвиток міста. За кошти, виручені з продажу солі, будували Дрогобич. У 1565 році в місті налічувалося 45 солеварень. Вони поділялися на королівські, монастирські та приватні.


Поряд із солеварнею знаходяться два дерев’яні храми зваричів, що будувались за кошти купців та власників солеварного дрогобицького промислу: Церква Святого Юра XV–XVII ст. – пам’ятка світової спадщини ЮНЕСКО, повністю вкрита всередині автентичними розписами та Церква Воздвиження Чесного Хреста XV–XVIII ст. – пам’ятка архітектури державного значення, внутрішні стіни якої були вкриті іконами.


Традиційно дрогобицьку сіль продавали на розсип – у мішках, бочках або ж у вигляді конусоподібних, запечених на вогні топок. Ці топки й стали головним символом Дрогобича, розмістившись на міському гербі.
До сьогодні сільзавод зберіг основні будівлі та планувальну структуру, що сформувались протягом кінця XIX – початку ХХ ст. Але в той час, як на згаданих підприємствах-аналогах успішно заробляють, наш сільзавод намагається банально не померти.

ПРОДАТИ НЕ МОЖНА ВІДДАТИ

Чому так? Бо завод не належить ані місту, ані області. Державі. А держава особливого ентузіазму щодо його розвитку не виявляє. І іноді здається, що все свідомо доводять до банкрутства – аби продати за копійки. Ще б пак! Площа ділянки, на якій розташований сільзавод – 5,8 га. Майже 6 гектарів землі в центрі міста! І хоча ця ділянка перебуває в комунальній власності (у власності міста), але солеварня користується нею на основі права постійного користування. Це й дає підстави для різних непорозумінь.
Так, якщо пригадуєте, не так давно місто розтривожила новина про те, що Дрогобицький сільзавод виставили на приватизацію. Як таке було можливо? Через певні історично-юридичі колізії. Так, «Солеварний Дрогобицький завод» (СДЗ) було внесено до списку підприємств, які підлягають приватизації. А у Законі України «Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» містилася заборона приватизації, щоправда вона стосується … неіснуючого підприємства «Дрогобицький солевиварювальний завод» (ДСЗ). Майно ДСЗ було передано в оренду компанії «Галка», яка потім розірвала договір оренди з Фондом державного майна. Було створене нове підприємство – «Солеварний дрогобицький завод» (СДЗ). Новостворене підприємство, яке володіє майновим комплексом, що належав «Дрогобицькому солевиварювальному заводу», мало би бути спадкоємцем, Втім, нове підприємство має іншу назву та новий код ЄДРПОУ. І, отже, нову правосуб’єктність. Бо приватизовувати не можна ДСЗ, а ось про про СДЗ такого не сказано. Хоча, фактично, це є одне і те ж.

Аби була змога впливати на ці всі речі – солеварня мала би належати місту. Або бодай бути переданою місту в довгострокову оренду. Втім, намагання отримати завод на баланс міста, запобігти його приватизації наразі увінчуються успіхом лише зрідка. В намаганні не допустити продажу і влада, і активісти єдині – пишуть листи, проводять брифінги в ВРУ, запустили акцію «Напиши листа прем’єр-міністру”, під час якої на адресу КМУ надійшло понад 400 листів з проханням не виставляти на продаж сільзавод, а віддати його на баланс міста.

«Завдяки сільзаводу народилось наше місто. Якщо допустити приватизацію – то ми втратимо серце нашого міста, оскільки великий бізнес на одній солі не піднімеш (запаси ропи обмежені). Паралельно потрібно територію розвивати як лікувально-рекреаційну, а це тягне великі витрати з довгостроковим повернення. Натомість швидко гроші можна зробити, побудувавши на території декілька особняків. А це призведе до закриття і знищення заводу. Тому думка містян категорична – не можна», – каже активістка, голова ГІ «БерегТи» Марія Тяжкун.

Станом на нині ідею приватизації призупинено (як поведе себе нове керівництво держави – поки не відомо), але й на баланс міста солеварню передавати теж не поспішають.

« Місто хоче взяти майновий комплекс підприємства в довгострокову оренду або комунальну власність. Є готовий проект розвитку підприємства, напрацьований Львівською політехнікою в співпраці з громадою та владою міста. Навесні подавали пакет документів на фонд держмайна про довготермінову оренду підприємства, однак отримали відмову. Мінагрополітики, в управлінні якого знаходиться підприємство навіть не пояснило причини відмови», – коментує для «Медіа Дрогобиччини» Олег Дукас.

ДРОГОБИЧ – У НЬОМУ ВСЯ СІЛЬ!

Поза тим, у Дрогобичі – у місті, в якому вся сіль, ідею необхідності збереження сільзаводу всіляко розвивають. Розроблено брендинг. Створено чимало фірмової сувенірної продукції. Подарункові пакетики дрогобицької солі є в різних містах країни та ресторанах поза межами нашого міста. Тема унікальності та важливості сільзаводу активно піднімається в мас-медіа. Боротьба ведеться й на бюрократично-документальному полі. І тому у активістів є надія, що результату вдасться досягнути.

«Половина території солеварні від вулиці Солоний Ставок вже має статус нововиявленої пам’ятки археології. Це означає, що вона не може бути передана у приватну власність та на ній не можна будувати капітальних споруд. Будемо починати роботу над внесенням церкви Воздвиження Чесного Хреста до списку ЮНЕСКО. Зараз на заваді стан пам’ятки (її потрібно реставрувати) та наявність гаражів, які дисонують з наявними культурними пам’ятками. Поза тим, внесення церкви Воздвиження ще більше захистить територію солеварні, яка знаходитиметься в охоронній зоні пам’ятки», – додає Олег Дукас.

Для чого все це?
Для того, щоб не просто зберегти, а й розвинути. Це й передбачає план ревіталізації сільзаводу, у розділі функціонального наповнення якого прописано:
Виробництво (збереження виробництва солі – ліміт видобутку ропи 50 куб. м. в добу; демонстрація процесу солеваріння);
Музей (експонування археологічних знахідок; експозиція історії солеваріння; тимчасові виставки);
Рекреація та оздоровлення (благоустрій території; створення бальнеологічного комплексу);
Культурно-мистецький центр (освітні простори, майстер-класи; лекційні та конференц-зали)
Креативне підприємство (сіль-кафе, кав’ярня, сувенірна крамниця; коворкінг; міні-хостел).
І це не утопія. Студенти львівської політехніки на основі цих ідей в межах дипломної роботи напрацювали план ревіталізації заводу – і успішно захистилися в Любліні.

Навіщо Дрогобичу ревіталізований сільзавод? Причин кілька.
Перше – для доступності невід’ємного для ідентичності міста Дрогобича місця (тепер недоступного);
Друге – з метою збереження культурної спадщини (неможливість будувати в зоні ЮНЕСКО, ресурсні та територіальні обмеження для великих промислових бізнес-проектів (максимальний об’єм видобутку солі не може перевищувати 50 м. куб. в добу);
Третє – задля створення інноваційного культурного громадського простору для якісного дозвілля, проведення часу містянами, цікавих якісних заходів – місця реалізації, місця комунікації для якісного розвитку міста.
Четверте – для розвитку нової економіки та інфраструктури міста через створення унікальної культурної, туристичної, рекреаційної та інвестиційної пропозиції;
П’яте – задля формування іміджу Дрогобича як інноваційного та унікального міста;
Шосте – з метою збереження та актуалізації унікального природного ресурсу (сіль+ропа, сіль із природного розсолу) та способу видобутку (перспективи внесення технології видобутку солі у список нематеріальної спадщини ЮНЕСКО);
Сьоме – для створення нових робочих місць та зайнятості, а також збереження існуючих з покращенням умов, створення привабливих умов для роботи та життя молодих креативних людей.
Восьме – покращення екологічних умов у місті через збереження та розширення зеленої зони заводу і використання альтернативних та екологічно «дружніх» джерел енергії та виробництва.

А ЯК У СВІТІ?

Копальня Велічка
Найвідоміша соляна шахта в Польщі – розташована у місті Величка. Родовища кам’яної солі міста були розкопані з XIII століття.
Туристичні маршрути для відвідувачів містечка були відкриті в XIX столітті. 1,2 млн туристів щорічно відвідують копальню.
В двадцятому столітті, а саме в 1978 році, соляні шахти Велички були внесені до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Lion Salt Works у Великобританії
Комплекс складається з семи основних будівель. Тут розміщено кафе, магазини, музеї (відтворення процесу видобутку солі з відео- та аудіоефектами, історія солевидобутку).

Солеварня “Saline Luisenhall” в Гроне (Німеччина)
Солеварня почала свою діяльність в 1850-х рр.
Ропу видобувають із двох свердловин, глибиною 450 метрів, після цього вона потрапляє до великого росолозбірника, де відстоюється й очищається. Процес кристалізації солі відбувається у мілких панвах, які нагріваються виключно вугіллям. Тут сіль одержують за тим же принципом, що й в Дрогобичі (технологія тисячолітньої давнини).
3 1987 року загальний обсяг виробництва солі стабілізувався і становить приблизно 3700 тонн на рік.
Солеварня «Saline Luisenhall» є відкритою для відвідувачів, крім того, на її території організовано лазню, соляні ванни, спа процедури та інгаляції з використанням натурального розсолу.

Солеварня та музей соляного промислу в Галле (Німеччина)
Солеварня почала свою діяльність у 1722р.
Солевари міста Галле об’єднувалися у братства і зберегли історію та традиції своїх предків донині. В солеварні все ще виробляють сіль історичним шляхом, а сам процес показують відвідувачам.

JACOBSEN SALT CO в Портленді (США)
Заснована в 2011 році, Jacobsen Salt Co стала першою компанією, яка почала виварювати сіль на північному заході Тихого океану. Із місцевого малого бізнесу вона швидко перетворилась на всесвітньо відомий бренд та стала провідним американським виробником солі.
Морська вода викачується з тихої бухти Нетартс, фільтрується і зберігається в спеціальних резервуарах. Після цього вона потрапляє у великі кип’ятильні резервуари, де видаляються надлишки мінералів, а морська вода перетворюється у насичені розсоли. У спеціальних панвах, під дією температури, розсіл трансформується у кристали солі, які дбайливо збираються, висушуються, сортуються та відправляються на пакування.
Крім широкого розмаїття чистих морських солей компанія виготовляє спеції та суміші приправ, подарункові набори, а також солоні карамелі та цукерки.

ДОВІДКОВО
ДП «Солевиварювальний Дрогобицький завод» засноване 24.07.2013 р. на базі майнового комплексу Орендного підприємства «Дрогобицький солевиварювальний завод»;
ОП «Дрогобицький солевиварювальний завод» перебуває в списку підприємств, які не підлягають приватизації згідно ЗУ № 847-14 «Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації»;
Площа ділянки, на якій розташований сільзавод – 5,8 Га.
На території підприємства розташовано 9 пам’яток культури місцевого значення. Стан 7 з них є незадовільним або аварійним. Вся територія сільзаводу знаходиться в межах охоронних зон церкви св. Юра та церкви Воздвиження Чесного Хреста.

Марія Кульчицька

Фото Марії Тяжкун та Олега Дукаса

Газета “Медіа Дрогобиччина”
Дрогобич сільзавод
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Поки ще ніхто не оцінював
Я рекомендую
Ніхто ще не рекомендував

Коментарі

Коментарі призначені для обговорення, вияснення цікавих питань. Адміністрація сайту попереджає, що коментарі з використанням ненормативної лексики, пропагандою насилля та образою честі та гідності будуть видалятися.

Новини компаній
Новий рік уже майже у нас на носі, і, здається, немає людини, яка б не задумалася: «Що ж подарувати рідним цього разу? Здається, посуд, іграшки, одяг вже були…». У цей нелегкий момент рекламне агентство LEADER LTD підкаже вам ідеальний варіант для подарунку – Ваше фото на полотні. Цифрові можливості блискавично швидко розвиваються, а технології не стоять на місці. Здається, нещодавно якісний друк на тканині був із розділу фантастики, а сьогодні – це те, д...
Новини компаній
Бенгальська кішка була виведена шляхом схрещування азіатської леопардової кішки з домашньою породою кішок, таких як американська короткошерста, бірманська кішка і єгипетський мяу. Бенгальські кішки люблячі, віддані і дуже чуйні по відношенню до своїх власників. Незважаючи на свою популярність, бенгальці підійдуть не всім. Ці кішки вимагають великої уваги і догляду. Вони дуже активні і рухливі і легко звикають до прогулянок на повідку. При цьому до повідка...
Різне
Загалом усі курортні міста Львівщини, їх є 18, втратили такий статус з лютого 2017 року. Про це під час розслідування стало відомо журналістам Львівського порталу. Інформацію підтвердили в управлінні туризму на курортів ЛОДА. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів від грудня 1997 року, на території Львівщини є 18 курортних територій –  Трускавець, Моршин, Східниця, Брюховичі, Великий Любінь, Модричі, Опака, Сколе, Верхнє Синьовидне, Славське, Гребенів,...
Різне
День студента — свято всіх студентів, яке в Україні відзначають як і в більшості країн світу - 17 листопада, також відоме як міжнародний День студентів. Свято асоціюється з молодістю, романтикою і веселощами.
Різне
Трускавець отримав ліцензію на частоті 98,8 ФM. Трускавецьке радіо «покриватиме» весь курорт, Борислав, Стебник та майбутню Трускавецьку ОТГ,  радіус дії передавача 30 км. Ліцензія на FM мовлення Трускавцю видана на 7 років. Тематика майбутньої радіостанції розважально-інформаційна, 24 години – україномовний продукт, та програми власного виробництва. Керівник Трускавецького проводового радіо Любомир Поливка повідомив, що у Києві була серйозна конкуренція з...
Кримінал
У Дрогобичі повісився 17-річний хлопець. Трагедія сталась у вівторок, 12 листопада, у квартирі житлового будинку на вул. Грушевського 81. Повернувшись додому, жінка побачила у зашморгу свого 17-річного сина. Хлопець повісився на гімнастичній стінці. Про це Варто стало відомо з власних джерел. Медики, які приїхали на виклик, констатували смерть. Ознак насильства на тілі загиблого не виявлено. Однолітки розповідають, що хлопчина був замкненим та мовчазним. З...
Новини компаній
Легендарна браузерна гра «Бійцівський клуб» знову стає популярною. Ми вирішили відродити на своєму сервері PrimeBK, дух всіма улюбленого БК 2004-2008 років. Великі битви, завдання та пригоди в печерах, кланові війни, а також битви темряви і світла. Все це чекає на тебе. Почни відразу з 7-ого рівня і отримав подарунковий пакет для новачків у вигляді валюти на покупку спорядження, а також повний набір еліксир і магічних сувоїв. Зареєструватися і отримати под...
Культура
Колишня приватна триповерхова кам’яниця адвоката Генріка Розенбуша. Ініціали “H.R.” проглядаються на фасаді будинку під вікнами 2-го поверху. А над верхніми вікнами можемо угледіти символ моря та торгівлі – якір. У часи Першої світової війни дім придбав собі у власність нафтяр із Борислава пан Терлецький. Нині тут знаходиться відділок поліції та місцеве управління СБУ. Будівля є пам’яткою архітектури місцевого значення.
Культура
Ця симпатична двоповерхова кам’яниця, яка одразу привертає увагу, є пам’яткою архітектури місцевого значення і походить х поч. ХХ ст. Належала вона акушеру-гінекологу Максиміліану Ґетлінґеру; тут він займався лікарською практикою та мешкав зі своєю сім’єю. Під час Другої світової війни доктор Ґетлінґер переховувався зі своєю родиною від німців і став одним із небагатьох хто зумів вижити. Згодом емігрував до Бразилії.